Versão em português 中文版本 日本語版
Polish version La version française Versione italiana
Русская версия English version Deutsch Version

Мова ў зямлю карэннем урастае

Кобрин → Творчество земляков → Марчук Нина Григорьевна

Перад вамі, паважаны чытач, верш невядомага мне Анатоля Козела. Я ўжо не памятаю, як ён да мяне і трапіў. Відаць, даўно ўжо няма на свеце аўтара гэтага верша. А верш жыве ў нашым пісьмовым стале. Хачу, каб яго прачыталі іншыя, тады зразумеюць, чаму і сёння ў нас гавораць на гэтай мове…

Ну і добра! Што ж тут дрэннага? Пра паляшуцкую мову тут не забываюць. У 1992 годзе ў Кобрыне выйшаў, праўда, адзін, нумар газеты «Полешукове слова» (заснавальнік В. Брыч). А колькі дбаюць аб ёй і гавораць у эміграцыі ў ЗША і іншых месцах. Вядома нямногім.

Про народ, про мову ведемо розмову
Землякам-полышукам i братам-білорусам

На хуторі, коло лісу
В тыхому куточку
Стоіць мая рідна хата,
Схававшысь в садочку.
Я на Брестчіні родывся,
Тут и прожываю.
Скілько раз мене хрыстылы,
Вже я сам не знаю
Полякі «тутейшім» звалі,
Европейцы – русом,
Пры Советах запысалы
Мене білорусом.
Сорок перший наступае,
Прышлось жыты з німцем.
Німець свою думку мае –
Назвав украинцем.
Жыв при німцях я в неволі
Під цяжкым прымусом,
Дождав волі – знов зробылы
Мене білорусом.
Нас пружанці-білорусы
Звалі «гедунамы».
Мы ж себе – полышукамі,
А іх – лытвынамы.
3 давніх літ мы в царскых спысах
Булы «малорусы»,
А пры Сталіні всі раптом
Сталы «білорусы».
В світы нас за нашу мову
Прызнають «хахламы».
Хто ж мы справді?
Розберітесь,
Добры люде, самы.
Всяка власть у нас бувала,
Прыде i пануе.
Як хотіла, так і звала,
У народа не пытала,
Що кому пасуе.
3 Білоруссю жыты можна –
Е що пыты-iсты.
Но в нас густо расплодылысь
Горе - реформисты. (...)
Сміх і гріх. То ж в нас проблема
Як нам называты
Мову, на якій говорять
Нашi батько й маты,
Чи поліська, чи ятвязька,
чи то украиньська…
Звучыть вона в кожній хаты
Од Польщы до Пінська.
Звучыть так, як i в столiттях
Тут вона звучяла.
На Пружанщіны ж лытвыньська
Голос подавала.
Не хочу настырным буты
Я в розмовы з вамы,
Як назваты свою мову,
Подумайте самы.
Кожна мова в рідну землю
Коріннем вростае.
Той, хто знать того не хоче,
Головы не мае.
Ныхто мене не прымусить
Забуты, продаты,
Пісню й мову, що в дітінстві
Дала мени маты.
Я шаную свою мову –
Що і говорыты,
Та не крычу, що найкраща
Вона на всім світы,
Бо каждому своя мова
По своёму мыла.
Як i маты, що нас, грішных,
На світ народыла.
Тому, браты, іншомовных
Всiх нас поважайте,
В нашы уста свою мову
Сілай не вкладайте.
И нехай звучіть свободно
Од граніць до Мінська
Білоруска мова, Руська,
Польска, Украіньська,
А меж ими
Подасть голос
И мова полиська.

Анатоль Козел

Краязнаyчая газета, 2003
 

Материалы



Наши партнеры

Виртуальное путешествие по всему городу Кобрину